Лікування сколіозу

Первинна профілактика викривлення хребтау дітей і підлітків: патологічна постава, сколіоз, юнацький кіфоз, хвороба Шеєрманна-Мау.

 

Причини, класифікація викривлень хребта.

 

Версій про причину виникнення сколіотичної деформації багато і з кожним днем їх стає все більше, відповідно і пропонованих методів лікування стає все більше, але, на жаль, частина з них не терпить ніякої критики, деколи виявляючись не просто не ефективними, але і небезпечними для здоров’я.

Сколіоз (scoliosis; грецьк. skoliosis викривлення) – це захворювання опорно-рухового аппарата, що характеризується викривленням хребта у фронтальній (бічний) площині з розворотом хребців навколо своєї осі, що веде до порушення функції грудної клітки, а також до косметичних дефектів.

Хребет, якщо дивитися на нього ззаду, повинен бути прямим. У деяких він, проте, приймає S-образну форму (сколіоз). У легких випадках це не веде до яких-небудь ускладнень. При значному викривленні хребта, коли він повертається навколо своєї осі, іноді виникають болі і його здатність нормально функціонувати зменшується. З погляду біомеханіки, процес формування ськоліотичної деформації – це результат взаємодії чинників, що порушують вертикальне положення хребта, і пристосовних реакцій, направлених на збереження вертикальної пози.

Терміном «сколіоз» позначається бічне викривлення хребта. Причому цей термін вживається як відносно функціональних вигинів хребта у фронтальній площині («функціональний сколіоз», «сколіотична постава», «антальгічний сколіоз»), так і відносно прогресуючого захворювання, що приводить до складної, деколи важкої деформації хребта («сколіотична хвороба», «структуральний сколіоз»).

Сколіотична хвороба, або сколіоз, на відміну від функціональних викривлень хребта у фронтальній площині, характеризується прогресуючою в процесі зростання клиновидною і торсіонною деформацією хребців, а також деформацією грудної клітки і тазу.
Структуральний сколіоз розвивається при деяких обмінних захворюваннях, що приводять до функціональної неповноцінності сполучнотканинних структур – синдромі Марфана, синдромі Элерса-Данлоса, гомоцистінурії, рахіті. При цих захворюваннях ськоліотична деформація виступає як один з симптомів, причому не найголовніший.
Статичним сколіозом прийнято називати структуральний сколіоз, первинною причиною якого є наявність статичного чинника – асиметричного навантаження на хребет, обумовленого природженою або придбаною асиметрією тіла (наприклад, асиметрією довжини нижніх кінцівок, патологією тазостегнового суглоба або природженої кривошиї). При статичному сколіозі темп прогресування і тяжкість деформації залежать від співвідношень вираженості статичного чинника і чинника функціональної неспроможності структур, що забезпечують утримання вертикального положення хребта. При хорошому функціональному стані м’язово-зв’язкового апарату і міжхребцевих дисків викривлення хребта може тривало залишатися функціональним по характеру або зовсім не приводити до розвитку прогресуючого сколіозу. До тих пір, поки пульпозне ядро міжхребцевого диска зберігає центральне положення, передаваний на диск тиск ваги тіла розподіляється рівномірно за всією площею опорного майданчика нижчерозташованого хребця, не викликаючи прогресуючої клиновидно-торсіонної деформації. Якщо ж за наявності трохи вираженого статичного чинника слабкі компенсаторні механізми або є функціональна неповноцінність сполучнотканинних структур, сколіотичний чинник формує і обумовлює прогресування деформації. При функціональній неспроможності м’язів велика частина навантаження по утриманню вертикальної пози переноситься на зв’язки. Достатній ступінь натягнення зв’язок досягається за рахунок значного збільшення кута викривлення хребта, що приводить до збільшення навантаження на міжхребцеві диски, стійкого бічного зсуву пульпозного ядра і формуванню таким чином сколіотичного чинника. Статична компенсація грубої асиметрії тіла може досягатися за рахунок значного викривлення хребта. При цьому міжхребцеві диски піддаються великому асиметричному навантаженню, яке приводить до формування сколіотичного чинника навіть за відсутності диспластичних змін, слабкості м’язів і конституціональної слабкості сполучнотканинних структур.

При сколіотичній хворобі, що виділяється в окрему нозологічну форму викривлення хребта – головний симптом. Терміном «сколіотична хвороба» об’єднують природжений, диспластичний і ідіопатичний сколіоз ( тобто сколіоз неясного генеза).  Природжений сколіоз обумовлений грубими пороками розвитку скелета, такими, як додаткові бічні клинохребці хребта. При природженому сколіозі форма викривлення знаходиться в прямій залежності від локалізації і характеру аномалій. 
Причина розвитку диспластичного сколіозу – дисплазія міжхребцевого диска, що виражається в ексцентричному розташуванні пульпозного ядра. При диспластичному сколіозі часто виявляються такі кісткові аномалії, як незарощення дужок хребців, порушення тропізма суглобових відростків, люмбалізація S – I, сакралізація L – V, що свідчать про наявність «диспластичного синдрома». При так званому ідіопатичному сколіозі сучасними засобами обстеження не вдається виявити безпосередньої причини розвитку викривлення хребта. 
 

В юнацькому віці іноді виникає інша, більш небезпечна форма викривлення хребта, точна причина якого невідома. Тут йде мова про хворобу Шеєрманна-Мау. Захворювання виникає внаслідок нерівності майданчиків тіл уражених грудних, рідше верхніх поперекових хребців. Уражені хребці відстають в зростанні у висоту, тут формується кіфоз, пізніше – стоншування міжхребцевих дисков. Деформація в цьому випадку буває дуже сильною, відчуваються болі і відчуття «скутості» у області хребта, швидка стомлюваність. Для підлітків, про яких йде мова, викривлення спричиняє за собою також значні психологічні травми. Механогенез розвитку деформації при хворобі Шеєрманна-Мау представляється таким чином:
1. Первинно виникла патологічна кіфотична деформація в грудному відділі хребта приводить до зсуву центру тяжіння тулуба до переду. У відповідь для компенсації цього патологічного стану відбувається відкидання всього тулуба назад за рахунок розвороту тазу у тазостегнових суглобах, оскільки цей механізм компенсації є найбільш ефективним. 
2. Знов виникла біомеханічна ситуація приводить до зміни навантажень в поперековому відділі хребта, який, будучи менш жорстким, ніж грудний відділ, під дією вигинаючих навантажень, що збільшилися, за рахунок збільшення плеча сили продовжує згинатися, що приводить до поступового посилення поперекового лордоза. Посилення лордоза, що продовжується, неминуче приводить до втрати вертикального положення тулуба. Для запобігання цій ситуації у міру посилення поперекового лордоза відбувається поступове повернення тазу в нормальне положення.
3. Нова патологічна біомеханічна ситуація рівноваги системи, що створилася, не виключає подальшого прогресування як грудного кіфоза, так і поперекового лордоза. М’язи тулуба, що включилися в процес компенсації, фіксують положення тазу і тим самим вимикають первинний механізм компенсації. Тепер продовження збільшення грудного, кіфоза може бути компенсоване тільки за рахунок згинання в колінних і тазостегнових суглобах, оскільки фізіологічні можливості перерозгинання поперекових рухових сегментів також вичерпані. Згинання в колінних і тазостегнових суглобах найвиразніше позначається на зміні просторового положення грудного відділу хребта, що виявляється в зміні положення хорди його дуги.
4. Формується типова поза хворого, яка дозволяє утримати тулуб у вертикальному положенні, але не запобігає повільному прогресування грудного кіфоза, який з віком і у міру завершення перебудови тіл хребців стає ригідним.
5. Інклінація, що виникає в дійсних суглобах поперекового відділу хребта приводить до виникнення больового синдрому, а наростаюча деформація – до появи неврологічних симптомів конфлікту спинного мозку і хребетного каналу.

Лікування викривлень хребта.

 

Лікування сколіоза складається з трьох взаємозв’язаних ланок: мобілізація викривленого відділу хребта, корекція деформації і стабілізація хребта в положенні досягнутої корекції. Для корекції деформації хребта вельми ефективні методики мануальної терапії. Збереженню ж досягнутої корекції з їх допомогою можна сприяти лише побічно, за рахунок формування нового статико-динамічного стереотипу, адаптованого до змін, що вносяться у форму хребта. Зміна статико-динамічного стереотипу здійснюється шляхом цілеспрямованої дії на вище- і нижчерозташовані по відношенню до основного викривлення ланки опорно-рухового апарату і регуляції співвідношень тонусу зв’язаних м’язових груп, що беруть участь у формуванні постави. Проте основним і найбільш важким завданням, рішення якого визначає успіх лікування в цілому, є не мобілізація і корекція викривлення, а стабілізація хребта в коригованому положенні. Корекція деформації, не підкріплена заходами, що забезпечують стабілізацію хребта, неефективна.
Консервативні методи лікування не можуть робити безпосереднього впливу на структурні зміни хребта. Тому безглузді спроби механічно «випрямити» викривлення хребта, викликане структурною перебудовою хребців і міжхребцевих дисків. Суть консервативного лікування полягає в корекції викривлення хребта за рахунок зменшення функціонального компоненту викривлення і стабілізації досягнутої корекції за рахунок поліпшення функціонального стану м’язово-зв’язкового апарату або за допомогою корсетування.

Значно укріпити Ваш м’язово-зв’язковий апарат допоможе програма, розроблена фахівцями “Клініки здоров’я”.

 

Детально про лікування сколіозу можна дізнатися за телефоном +38-0673829987